понедельник, 13 июня 2016 г.

Прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках мов

 Вчитель повинен бути творцем-модельєром кожного етапу спілкування дитини з предметом. Загальновідомий факт: через особистість вчителя дитина або ж любить предмет, або ж залишається байдужою до нього.
Відмінність між аутсайдером і відмінником у класі часто полягає в тому, що вчитель свого часу підмітив останнього, похвалив за виконану роботу, переможець захотів ще раз і ще раз пережити це солодке відчуття – перемогу, саме воно спонукало дитину до більшої старанності. В аутсайдера ж такого досвіду позитивних переживань при навчанні не було. Тому важливо заохотити до навчання всіх учнів у класі. Педагогічна майстерність вимагає від вчителя диференційованого підходу в спілкуванні з учнем, розуміння індивідуальності кожного вихованця.
Проте сьогодні, як і в усі часи, актуальною є проблема зацікавлення учня. Саме цікавість, інтерес є невід’ємною складовою розвиваючого навчання, а часто й високої успішності учня. Не кожен вчитель готовий до нових вимог, які висуваються до його професії сьогоденням. Для цього вчителю необхідно перш за все оволодіти прийомами педагогічної техніки, мати неабиякий творчий потенціал і конструювати свої, індивідуальні, прийоми. Якщо вчитель – творча особистість, яка любить свою професію і любить дитину, визнає і шанує в ній особистість, то завдання такого рівня для нього є посильним.
Пропоную деякі нестандартних прийомів педагогічної техніки, які можна успішно застосовувати на уроках рідної мови з метою активізації пізнавальної діяльності учнів.

  • Формулювання привабливої мети.
Навчання – нелегкий труд. Якщо б дитині на початку вивчення мови вчитель повідомив, скільки тисяч вправ їй доведеться виконати за роки навчання в школі, скільки правил опанувати, скільки написати творів, контрольних, самостійних робіт, вивчити від букви до букви тисячі сторінок підручників, дитина б, мабуть, просто злякалась. Значно легше виконувати складні завдання, думаючи про радісні перспективи, про «світло в кінці тунелю». Адже це один із психологічних законів опанування людиною світу.
Педагог А.Гін наводить такий приклад вирішення педагогічного завдання через привабливу мету: дитина, яка грається, не хоче йти купатись, проте вона піде купатись з радістю, якщо мама їй запропонує привабливу мету: піти скупати качечку чи дозволити рибці, кораблику поплавати.
Отже, одне з правил педагога: намагатись ввести дидактичне завдання у коло інтересів того, хто навчається. Для цього необхідно добре знати бажання, потреби вікової категорії учнів у цілому і кожного окремо. Формула прийому «Приваблива мета»: перед учнем постає проста, зрозуміла і приваблива мета, при досягненні якої він виконує і ту навчальну дію, яку планує педагог.

  • Відтягнута відгадка.
Це яскравий елемент проблемного навчання. На початку уроку вчитель пропонує учням загадку і каже, що відповідь на неї буде обов’язково віднайдена уважними учнями на уроці. Іноді вчитель закінчує заняття цікавою загадкою, кажучи, що наступний урок розпочнеться з її відгадки.
Такий прийом інтригує дітей, викликає в них цікавість, закріплює увагу, активізує пізнавальні можливості. Якщо вчитель застосовує його постійно, виникає сталий інтерес учнів до предмета.

  • Прийом «Здивуйся!»
Формула цього прийому наступна: учитель віднаходить несподіваний ракурс сприймання відомих речей. Його кут зору такий, що навіть повсякденне стає дивовижним. Цей прийом стимулює роботу мозку. Адже все незвичне викликає необхідність аналізу, щоб відповідно відреагувати на зміну адаптативних параметрів. Посилюються імпульси в корі головного мозку, у крові збільшується адреналін. Очі в дітей «засвічуються», учні не зводять погляду з учителя, усім тілом нібито тягнуться до нього. При цьому активізується увага, можуть мати місце усі ознаки стресу. Тому вчитель повинен пам’ятати: спочатку учні уважно сприймають почуте чи побачене, може спостерігатись миттєве оціпеніння (явище психологічного шоку), проте згодом обов’язково наступить фаза збудження, під час якої учні бурхливо обговорюватимуть почуте, задаватимуть безліч запитань, пропонуватимуть свої знання в заданому вчителем ракурсі.
  • Фантастичний компонент.
Як правило, вчителі використовують сюжет казки, переносять дію на казкову планету, в казкову країну тощо. Іноді досить перенестись уявою в іншу часову площину – в минуле чи в майбутнє, на іншу територію. На уроках мови це може виглядати так: «Прислівник – молодший братик Іменника, Прикметника, Числівника та Займенника» (під час вивчення творення прислівників); «М’який знак вирушив у подорож» (узагальнення вивченого про вживання м’якого знака); «Про недоука-архітектора і його криві будинки» (помилки в побудові речень); «Подорож на повітряній кулі» (походження топонімів).
Проте, як би там не було, у формулі розглядуваного прийому задіюється і розвивається уява учнів. Урок мови перетворюється на захоплюючу виставу, казку, подорож.

  • Спіймай помилку!
Формула цього прийому наступна: пояснюючи матеріал, вчитель навмисне робить помилку, а попереджені про це діти мають її знайти. У молодших класах вчитель сигналізує інтонацією, паузою, темпом мовлення, пониженням сили голосу про місце, де слід очікувати помилку. Відомо, що Віктор Іванович Тимохов, учитель початкових класів, який широко використовував цей прийом, вручав як нагороду за увагу найбільш уважному учневі приз – «Перехідний почесний капелюх Фоми Невіруючого».
Так, наприклад, вивчаючи будову слова, вчитель пояснив учням про те, що в мові широко використовується префікс «з/с». Диктуючи на дошку слова-приклади, вчитель пропонує: зробити, зірка, списати, зсув, сонце. Або ж при розборі частин мови вчитель каже: «Знавши – прислівник...»
Цей прийом дозволяє тримати в напрузі активізовану увагу учня, привчає дітей не сприймати все на віру, навчає їх тому, що помилки можуть підстерігати будь-де, викликає бажання мати тверді переконання і знання.
Ще один різновид цього прийому – учень отримує текст чиєїсь самостійної роботи з помилками (це можуть бути два варіанти виведеного комп’ютерного тексту для всього класу). Завдання: виправити самостійно помилки в тексті. Добре спрацьовує згодом колективна робота над текстом усього класу.
Необхідно пам’ятати, що прийом «Знайди помилку!» не має сенсу, якщо учень не може довести правильність, тобто помилка має стосуватись уже вивченого на той момент учнями.

  • Практичність теорії.
Учні з великим бажанням засвоять будь-якої важкості теоретичний матеріал, якщо перед ними буде практичне завдання, яке можна виконати тільки із застосуванням теорії.
Так, наприклад, вивчаючи тему «Прикметник. Розряди за значенням», можна запропонувати учням наступне: «Цікаво, чи у документах вживають усі розряди прикметника за значенням? Дослідіть, будь ласка, це питання і подайте свої міркування у формі доповідної записки для курсів з діловодства».

  • Прес-конференція.
Формула цього прийому: учитель навмисне розкриває тему неповно, пропонуючи учням поставити такі питання, які розкриють її повністю. При цьому критикувати дітей за поставлені не так питання не можна. Учні заздалегідь повинні довідатись, що питання бувають репродуктивними, такими, що поширюють знання або розвивають їх. Репродуктивні питання не є цікавими, адже відповідь на них – повторення уже відомого. Поширюючі питання дозволяють довідатись щось нове про об’єкт, який вивчається, але не претендують на значне ускладнення знання. Розвиваючі питання відкривають суть, вони містять у собі дослідницькі засади, узагальнюють усе відоме.
Коли питання зібрано докупи, необхідно їх посортувати на:
– запитання, на які можна відповісти одразу на уроці;
– запитання, на які можна знайти відповідь у додатковій літературі;
– запитання, на які відповіді ще, можливо, не знає ніхто.
Додатково можна провести конкурс на найцікавіше, найскладніше (проблемне), найважливіше, найоригінальніше питання. Можна також організувати роботу учнів парами – взаємоопитування за дібраними питаннями. Можна використати деякі питання як теми майбутніх доповідей учнів.
Щоб прес-конференція відбулася на належному рівні, необхідно врахувати, щоб її зміст був цікавим, яскравим для дітей. З цією метою прес-конференцію можна провести від імені відомої особи – артиста, письменника, політика, бізнесмена, імена яких оголошуються на початку (вони уявно відповідають на поставлені до них за темою уроку запитання).
Наприклад, під час вивчення теми «Числівник» на запитання учнів «відповідають»: голова Українського національного банку, Прем’єр-міністр України, представник управління статистики, бабуся-пенсіонерка, студент, працівник сфери побуту. У класі лунали незвичні запитання, зокрема: «Скільки грошей зазвичай ви маєте з собою?», «Що найдорожче і за скільки ви придбали протягом року?».
Можна інтегрувати цю ж тему в історію України, наприклад, у період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

  • Питання до тексту.
Перед самостійним вивченням теоретичного матеріалу (робота з підручником) учням ставиться завдання: скласти до тексту список питань, за якими можна опитувати учнів на уроці. При цьому варто назвати кількість питань (3–7), це спонукатиме учнів до лаконічності.

Комментариев нет:

Отправить комментарий