Колективна навчальна діяльність

Дуже важливо навчати дітей працювати в колективі. Адже не секрет, що й не всі дорослі мають ці навички. Спостереження на зборах, на засіданнях переконують: не всі вміють слухати і чути колег, не вміють тактовно сперечатись, сприймати критику тощо.
Результати досліджень американських психологів переконливо доводять, що люди перебувають під постійним впливом колективу, колектив впливає на їх судження. Так, досліди, проведені в середовищі молоді, переконали: якщо група, змовившись, називає чорний предмет, наприклад портфель, коричневим, то й один-двоє за межами групи, які так не вважають, через певний час, піддавшись масовій думці, починають погоджуватись з тим, що чорний портфель все ж таки коричневий. Результати американського соціолога К.Джеймса переконують: на успішність окремого учня впливає не стільки кваліфікація вчителя, витрати на навчання, багатство чи бідність шкільної бібліотеки, обладнання кабінетів, як навколишнє оточення: загальний рівень розвитку, ставлення до навчання товаришів, однокласників. Не випадково в одній школі, в одному класі може визрівати кілька яскравих особистостей. Вони нібито грають у гру: хто перший? хто кращий?
Змагальність – умова успішності учня. Тому так важливо уміти налагодити колективну навчальну діяльність.

• Робота в групах.

Можна запланувати роботу так, що групи отримують одне й те ж саме завдання. Залежно від типу завдання результат своєї роботи група може просто здати вчителю або ж спікер однієї з груп оголошує результати роботи, а представники інших груп його доповнюють чи спростовують.
Якщо ж групи отримують різні завдання, тоді акцент робиться на тому, що групи звітують перед класом про результати. Робить це від імені кожної групи її представник-спікер. Буває, що спікери колом обходять групи, збирають інформацію і доповідають, узагальнивши отримані результати.
Є ще один варіант: групи отримують різні завдання, які «працюють» на спільний результат. Наприклад, кожна з груп вивчає функціонування присвійних прикметників у текстах різного стилю, після чого всі вписують дані про кількість знайдених присвійних прикметників у зведену таблицю, за якою чітко видно, що найбільша кількість присвійних прикметників у розмовному стилі, вони зовсім відсутні – в офіційно-діловому стилі.
Скільки учнів повинно бути для оптимальної роботи в групі? Кожне завдання потребує своєї кількості виконавців у кожній групі. Учитель вирішує це, спираючись на набутий досвід.

• Спіймай помилку.

Діти шукають помилку групою, сперечаються, радяться. Зробивши певний висновок, група вибирає спікера, який доповідає результат від імені групи. На жаль, не існує дидактичного матеріалу для цієї роботи, тому вчителю доведеться самому здійснити певну пошукову роботу, що передуватиме роботі з учнями.
Так, учитель пропонує групі вишукати помилку на етикетці товару, придбаного в магазині, і доповісти про результати роботи. Можна запропонувати магнітофонний запис чиєїсь промови, уривок газетної публікації.
Щоб пошуки й обговорення не затягнулись, необхідно одразу визначити час для всієї роботи. Якщо це старшокласники, можна попросити написати доповідну записку в формі звіту про здійснену експертизу. У такому разі прийом перетвориться на ділову гру – роботу експертної комісії.

• Своя опора.

Декілька сильних учнів отримують завдання: скласти опорний план теми, а потім разом з групою працюють як тренери, вивчаючи новий матеріал за складеним планом. Важливо: учні повинні отримати від тренера якесь завдання – дібрати свої слова-приклади до вивченого правила, проілюструвати вивчену тему складеним реченням тощо.

• Прес-конференція.

Групи працюють над текстом лекції чи доповіді, складаючи питання: одна група – репродуктивні, інша група – розвиваючі, поширені. Потім задають одна одній питання, відповідають на них.

• Мозковий штурм.

Коли необхідно розв’язати творчі, евристичні завдання, можна застосувати прийом навчального мозкового штурму. Основна його мета – розвиток творчої манери мислення. Основні дидактичні цінності, за А.Гіном, цього прийому наступні:

• мозковий штурм – активна форма роботи;
• учні виробляють навики чітко та стисло висловлювати свої думки;
• учасники вчаться слухати й чути одне одного;
• учителю легко підтримати будь-якого учня, звернувши увагу на його ідею;
• набуті рішення дають нові підходи до вивчення теми;
• цей прийом викликає велику цікавість учнів, на його основі легко організувати ділову гру.

Зазвичай штурм проводять у групах з семи-дев’яти учнів. До штурму необхідно:
1) проінструктувати групу; базове правило: жодної критики на першому етапі! У кожній групі обирається ведучий, який слідкує за дотриманням правил штурму, підказує напрями пошуку ідей. Ведучий може акцентувати увагу на цікавій ідеї, щоб група згодом її не загубила, попрацювала над її розвитком. Група обирає секретаря, який фіксує ідеї під час штурму (ключовими словами, малюнком, знаком);
2) провести первісне обговорення та уточнення умови задачі;
3) визначити час для першого етапу. Час, звичайно до 20 хв., бажано зафіксувати на дошці. Перший етап. Створення банку ідей. Головна мета – видати якомога більше можливих рішень. Іноді є сенс припинити етап раніше, якщо ідеї вичерпалися.
Далі робиться невеличка перерва, під час якої обговорюють технічний бік першого етапу: чи були збої, які були порушення правил тощо. Другий етап. Аналіз ідей. Розглядаються критично усі висловлені ідеї. При цьому дотримуються правила: у кожній ідеї знайти щось корисне, раціональне.
Знову невеличка перерва. Третій етап. Обробка результатів. Група відбирає від двох до п’яти найцікавіших рішень і вибирає спікера, який доповідає про них учителю й класу. Можливий варіант: група обирає найбільш практичну пропозицію і найбільш «дику». У деяких випадках метою групи є пошук якомога більшої кількості рішень, тоді спікер оголошує всі ідеї.
Групи можуть одночасно штурмувати одну проблему, незалежно одна від одної. У такому разі є можливість оголосити конкурс ідей.
Можна піти іншим шляхом: кожна група штурмує свою проблему в рамках однієї глобальної. Крім того, третій етап можна відтягнути в часі, наприклад, провести на іншому уроці. Обираючи проблему для штурму, варто зупинитись на такій, що має багато рішень: це зацікавить.
Психологи радять під час перерви вмикати музику, яка дозволить учасникам штурму краще відпочити.
Буває, що під час проведення мозкового штурму діти викрикують, поводяться імпульсивно. Тому в учителя є нагода привчати дітей до колективної праці, навичок якої вони не засвоїли.
Звідки брати матеріал для мозкового штурму з рідної мови ? Це в першу чергу посібник «Цікава граматика».
Типові помилки при навчальному мозковому штурмі: погано підібрана тема (вона, наприклад, потребує глибоких спеціальних знань чи аналітичних міркувань; при обговоренні учитель суб’єктивний: приймає тільки свою точку зору, критикує інших; учитель регулярно втручається у діяльність групи на робочих етапах. Учитель має право на свої зауваження наприкінці.
Зразок теми для мозкового штурму: 1) отриманий уривок тексту необхідно дослідити з точки зору його призначення і походження (часового, соціального); 2) мова сучасних підлітків груба; 3) про що може «розказати» мовлення особистості?

• Ділова гра та інші види ігрової діяльності.   
  

 

• «Виконання проекту»

Учасники:
Замовник (який дає задачу) – цю роль виконує учитель або спеціально підготовлений учень;
Винахідники, або дослідники, або виконавці – група учнів або кілька груп;
Приймальна комісія – учитель, але вже разом з двома-трьома учнями.
До гри учитель готує завдання. Воно має бути творчим, обґрунтованим, з проблемою. Можна подати його у формі виступу учня-доповідача, міні-вистави. Головне – окреслити важливість проблеми.
Під час гри групи вирішують завдання, з цією метою можна застосувати навчальний мозковий штурм.
Далі групи обробляють результат: обирають спікера, готують плакат, розробляють план доповіді спікера. Наступний етап – спікер доповідає перед класом. Приймальна комісія аналізує результати, приймає рішення. Якщо завдання має контрольну відповідь, можна ознайомити з нею клас.

• «Точка зору»

Учасники:
Опоненти – групи учнів, які захищають різні точки зору;
Спостерігачі – учитель та кілька учнів.
Дві групи учнів доводять правильність протилежних точок зору. Так моделюються зіткнення думок людей різних соціальних груп, учених різних епох.
Ще до гри вчитель оголошує тему дискусії, постачає необхідний матеріал, факти.
Під час гри групи обговорюють свої аргументи й можливі контраргументи опонентів. Коли групи вступають у дискусію, спостерігачі оцінюють, чиї виступи були логічнішими, хто більш переконливий в емоційному плані? Хто був некоректним при спілкуванні, переходив на особистості?
Так обговорюються актуальні проблеми мови, наприклад, ставлення молоді до згрубілої лексики та нецензурних слів, до засилля російської мови в засобах масової інформації.
Гра дозволяє виробити активну громадянську позицію старшокласників.

• «Так чи ні?»

Ця гра дає можливість складати розрізнені факти в єдину картину, систематизувати наявну інформацію, а також чути і слухати однокласників. Учитель може створювати завдяки цій грі інтригуючу ситуацію. Формула гри: учитель загадує дещо (термін, слово з орфограмою тощо) – добре, якщо він до уроку підготував листки з необхідними словами. Учні намагаються знайти відповідь за допомогою запитань до вчителя. Запитання повинні формулюватись так, що на них можна відповідати словами-реченнями «так», «ні», «і так, і ні». Коли учитель не хоче відповідати на сформульоване некоректно запитання, він відмовляється жестом.
Наприклад, на листку, який учитель бере в руки і поки що не показує дітям, написано слово – ілюстрацію до орфограми «Апостроф» (бур’ян). Діти запитують: «Його їдять?», «Ним працюють?», «Його купують?», «Воно тече?» – учитель відповідає: «ні» на всі запитання. На запитання «Воно зелене?», «Воно росте?» – вчитель відповідає «так»... і так далі. У кінці гри вчитель показує учням листок із словом. Можна це ж слово виписати не на аркуші, а на зворотному боці дошки.
Після гри доцільно обговорити, які запитання були доречними, які – зайвими, пустими, чому? Адже ми намагаємось озброїти учнів стратегією пошуку, а не обмежувати гру безладним перебором питань.

• «Хто більше?»

До дошки викликаються двоє або троє учнів, вони отримують одне завдання. Наприклад, написати протягом трьох хвилин якомога більше слів – назв рослин (тварин, предметів, істот, власних назв, топонімів тощо) на орфограму «М’який знак». Або ж написати протягом трьох хвилин якомога більше активних дієприкметників чи дієслів теперішнього часу, що вказують на діяльність людини (до речі, клас може не тільки спостерігати за ходом гри, а й також паралельно виконувати умову в зошитах). Далі перевіряється робота учнів на дошці, це може робити вчитель або ж хтось із класу під контролем учителя. Перемагає той, хто написав більше правильних слів.

• «Хто швидше?»

Учні – учасники гри повинні якомога швидше написати на дошці, наприклад, 15 слів, що ілюструють одне з правил вживання апострофа. Перемагає той, хто це зробить першим.

• «Хто скаже останнім?»

Учитель називає одну ознаку (наприклад, смак, колір чи інше) і пропонує учням називати прикметники, що можуть пояснювати відтінки цієї ознаки. Хто скаже останнє слово, той виграє. Розв’язання:
1. Розмір: малий, короткий, високий, широкий, двометровий...
2. Колір: білий, фіолетовий...
3. Вага: важкий, кілограмовий...
4. Смак: солодкий, смачний...
5. Вік: старий, юний...
6. Риси характеру: лагідний, веселий...
7. Температура: холодний, літній...
8. Матеріал: пластмасовий, залізний...
9. Належність: тітчин, сусідів...

• Змагання рядів (груп).

Учні отримують аркуш паперу з надрукованими питаннями, усьому класу надається можливість подумати над відповіддю (5хв). Згодом по черзі відповідають учні групи чи ряду на питання за вибором учителя. По ходу їх відповідей фіксується бал за кожну правильну відповідь.
Перемагає ряд (група), що при однаковій кількості спроб набирає більшу кількість балів.

• Поясни слово.

Спочатку зачитують слово і просять кількох учасників пояснити, що б це слово означало. Якщо учасник гри ніяк не береться пояснити, йому пропонують три-чотири варіанти речень, з яких в одному вжито правильне лексичне значення цього слова, в інших – хибне. Тоді учасник гри відгадує, котре речення правильне. Закінчується етап гри тим, що вчитель або ведучий зачитує правильне лексичне значення слова, пояснює регіон його вживання, використання.
Наприклад: «ґиба» (діалектизм: стара корова, тварина); /Речення: 1. Вона веде нас до загибелі. 2. Вона може давати молоко. 3. Вона носиться як чобіт. 4. Вона приходить уві сні і лякає тим, що забере в темне царство/; «чесати редиску» (жаргонізм: збирати податок, рекетирську мзду); /Речення: 1. Це пов’язане з урожаєм. 2. Це пов’язане з зачіскою. 3. Це пов’язане з базаром. 4. Це пов’язане з кухнею./
Театралізація (розігрується сценка з дидактичною метою).
Це різновид ігрової діяльності на уроці. Під театралізацією в дидактиці розуміють розігрування сценок на навчальну тему. У цьому прийомі фантазія сягає своїх вершин, розбурхуючи уяву учнів.
Так, вивчаючи тему «Архаїзми», вчитель пропонує учням подумати: якби у нас була можливість поспілкуватись з людьми минулого, чи відрізнялось би їх мовлення від нашого? І тут раптом відчиняються двері підсобки, з’являється хтось у козацькому одязі. Клас має можливість «поспілкуватися» з українцем І половини ХVІІ століття – козаком. Він виголошує монолог про визвольну війну (переказ уривка з підручника історії), а школярі «виловлюють» незвичні слова та вирази (архаїзми) в його мовленні.
На уроці, де вивчаються неологізми, розігрується схожа сценка: в клас заходить українець з 2099 року і виголошує монолог про те, як він навчається в школі. Учні «виловлюють» нові слова, що означають незрозумілі предмети та явища.
Поширеними є сценки з «життя» частин мови, розділових знаків, значущих частин слова, окремих літер, звуків, складів. Учні з захопленням сприймають гру як навчання.