Прийоми опитування

• Світлофор.

«Світлофор» – це смужка картону, з одного кінця червона, з іншого – зелена. При опитуванні учні підіймають «світлофор» червоним або зеленим кінцем угору, тим самим сигналізуючи, знають вони відповідь чи ні. Якщо це звичайне опитування на базові питання, то тут червоний колір означає виставлену самому собі двійку. Якщо ж опитування стосується творчого завдання, яке учневі виконувати не обов’язково – воно виходить за межі програми, – тоді зелений колір означає: хочу відповісти!
Чим кращий «світлофор» від піднятої руки? При використанні «світлофора» учень знаходиться в іншій психологічній позиції: пасивність неможлива. Тут учень, сигналізуючи, оцінює щоразу свої знання і можливості, він напоготові. Є діти, яким стає соромно щоразу підіймати червону картку, і вони починають готуватись до уроків. Навряд чи учні симулюватимуть і підніматимуть зелений колір будь-коли: кілька перевірок з боку вчителя розставить усе на свої місця.
Важливо, щоб у кабінеті були напоготові «світлофори»: хтось може забути свій. Можна тримати «світлофори» в кабінеті і використовувати їх, роздаючи перед уроком.

• Опитування ланцюжком.

Його можна застосовувати, коли передбачається розгорнута, логічно зв’язна відповідь. Формула така: розповідь одного учня переривається на будь-якому місці і передається іншому, жестом учителя, право продовжити. І так далі.

• Показова відповідь.

Формула: один учень біля дошки відповідає, а інші слухають. Проте на відміну від звичайної відповіді, ця відповідь добре підготована як учнем, так і вчителем, який уже її слухав і коригував. Вона є зразком, на який рівнятимуться інші. Добре, якщо сам учитель зробить аналіз показової відповіді, зверне увагу на кращі моменти, при цьому вказавши, чого необхідно уникати. Саме при такій відповіді доречно зосередити увагу на риторичних аспектах.

• «Тихе» опитування.

Класу дають завдання, у той час викликають до себе одного чи двох учнів і здійснюють їх опитування. Добре застосувати, коли є відстаючі чи ті, що працюють за індивідуальною програмою. Адже цей прийом – різновид диференційованого навчання.

• «М’яке» опитування.

Формула: учитель проводить тренувальне опитування, але сам не вислуховує відповідей учнів.
Клас ділиться на дві групи по рядах-варіантах. Учитель задає питання, на нього відповідає перша група – кожен учень своєму сусідові по парті, представникові другої групи. Потім на це ж саме питання відповідає кращий учень класу. Учні другої групи, почувши контрольну відповідь, порівнюють виступ свого товариша з першої групи, виставляють бали або ж відзначають «+» чи «– «. Далі ролі міняються: тепер оцінюють учні першої групи, а відповідають учні другої групи. Таким чином, задавши 10 запитань, ми домагаємось того, що кожен учень у класі відповість на 5 питань, прослухає контрольні відповіді на всі питання, оцінить знання свого товариша. Наприкінці опитування діти виставляють один одному оцінки. Вчитель вирішує: переносити ці оцінки в журнал чи ні.

• Вистав оцінку собі сам.

Учитель диктує слова з орфограмами, потім наводить шкалу, за якою діти виставлять собі оцінки. Згодом учитель ще раз читає слова, називаючи правильне написання. Порахувавши свої помилки, учні виставляють собі олівцем на полях оцінку за запропонованою шкалою. Можна попросити при перевірці обмінятись зошитами товаришам по парті. Діти перевіряють і фіксують помилки в чужому зошиті, проте оцінку за шкалою кожен виставляє собі сам. Ця оцінка в журнал не переноситься.

• «Жорстка» самостійна робота.

Особливість цього прийому полягає в тому, що учень не може списати, він не має часу на роздуми. При виконанні на партах нічого нема, крім необхідних речей: листок, ручка, олівець.
Учитель озвучує запитання, на яке учні миттєво відповідають. Далі – так само друге запитання, третє. Учнями питання не записуються, тільки нумеруються. Учитель розраховує час відповіді, орієнтуючись на виконання по ходу роботи. Після закінчення роботи дається чітка команда щодо здавання листків.
Після такої роботи необхідно дати учням відпочити: вони пережили своєрідний стрес, тепер жваво обговорюють свої відповіді, вишуковують правильні за зошитом чи підручником.

• Вибірковий контроль.

Учитель, провівши самостійну роботу, перевіряє її виконання вибірково: роботи відібрані для перевірки випадково або ж з урахуванням певної необхідності (в кого з учнів відсутня оцінка, знання не відповідають належному рівню тощо). Проте якщо застосовувати такий прийом часто, може виникнути ситуація, коли кілька кмітливих ледарів «забудуть» здати роботу. Тому після того, як роботи зібрано, їх обов’язково перераховують. До речі, це може зробити черговий, помічник учителя.
На уроках української мови, особливо в старших класах, застосовують вибіркову перевірку зошитів, коли збирають зошити не у всього класу, а тільки в кількох учнів. Це дозволяє вчителю перевіряти зошити на перерві. Адже наступного уроку здадуть зошити ще кілька учнів, потім ще. Таким чином, протягом певного часу коло замкнеться. Учні при такому підході до перевірки зошитів ведуть їх акуратніше.

• Тренувальна контрольна робота.

Формула: учитель проводить контрольну роботу як завжди, але оцінки в журнал виставляються тільки за бажанням учнів. Можливі й інші «поблажки»: користування зошитом, підручником, словником. Тренувальні контрольні роботи особливо актуальні, коли вчитель починає працювати в новому для себе класі, де процес адаптації ще не відбувся. Такі контрольні дозволяють пом’якшити конфлікти, підготувати учнів до нового рівня вимог.

• Перевірка зошитів вибраною групою.

Вчитель призначає, хто сьогодні входить у групу перевіряючих. Виконані самостійно вправи передаються для перевірки учням-перевіряючим. Іноді, якщо отримані оцінки необхідно виставити в журнал, учитель готує «ключі» для перевіряючих.
Можна запропонувати як домашнє завдання кращим учням класу перевірити по кілька зошитів своїх колег. При цьому вчитель повинен довіряти перевіряючим.
Учні не перевіряють творчі завдання.
Учень тільки виправляє червоним помилку, але оцінку виставить учитель, здійснивши вибірковий контроль роботи перевіряючих.

• Бліц-контрольна.

За темпом бліц-контрольна схожа на фактологічний диктант чи «жорстку» самостійну роботу. Відмінність у тому, що тепер завдання складають вправи, на які відводиться мінімум часу. Так, 7-10 різновидів вправ виконуються за 10-15 хвилин. Це може бути розбір слів, групування слів за значенням. Розбір речень, виправлення помилок у реченнях, доповнення речень, визначення розрядів словосполучень тощо.
Умови проведення бліц-контрольної: завдання відкриваються на дошці, висвітлюються через епідіаскоп, роздаються на парту як дидактичний матеріал. На парті – чистий аркуш і ручка та олівець. За командою учні приступають до роботи. Коли час вийшов, робота припиняється за чіткою командою.
Після виконання роботи здаються учителю або застосовується взаємоперевірка: учитель диктує правильні відповіді чи вивішує переносну дошку з ними або висвітлює їх через ТЗН. Тут же учням пропонується шкала оцінювання. Наприклад, якщо завдань було 12, то кожна правильна відповідь – набраний один бал. Набрані бали – оцінка.
Необхідно пам’ятати, що така робота вимагає взаємодовіри між вчителем і учнем. Якщо ж взаємодовіра відсутня – виконані роботи краще зібрати і перевірити самому.

• Релейна контрольна.

Цей термін, як і сам прийом, ввів В.Ф.Шаталов у книзі «Точка опори». Формула прийому: контрольна проводиться за текстами вправ, виконаних раніше. Учитель задає домашнє завдання масивом. Вправ так багато, що всі виконати неможливо. Проте діти попереджені: серед цих вправ є завдання контрольної роботи. Це стимулюватиме їх працювати якомога більше. У таку контрольну роботу можна ввести й завдання, виконані колись у класі. Чим уважніше учень працював, чим був він працьовитіший, тим імовірніше, що на контрольній у нього буде вже виконане ним завдання. Це стимулює учнів.