Прийоми оцінювання

1. Розширення поля оцінювання.

Оцінка – це не тільки бал за дванадцятибальною системою, це й будь-який вияв заохочення учня: усмішка вчителя, похвала, жест схвалення тощо. Цілком допустимо, вважають авторитетні педагоги, виставляти за блискучу відповідь дві найвищі оцінки або зараховувати автоматом залік чи звільняти від написання контрольної роботи, фактологічного диктанту.

2.  Нестандартні «оцінки».
Відомо, що іноді дітям подобається щось тільки за те, що воно не стандартне. Так, А.Гін у посібнику «Прийоми педагогічної техніки» наводить приклад, коли вчителька виставляла оцінки за власною шкалою: ДД – дуже добре, КЗ – каже, але не знає; ДО – добре, але не дуже; ГН – гірше нема куди тощо. Діти прагнули в неї заробляти оцінки, очікували на щось незвичне, таке оцінювання подобалось і батькам: вони отримували більшу інформацію про успішність дитини.

3. Рейтинг.
Цей прийом запропоновано Є.М.Кожевіним, мета прийому – вироблення в учня адекватної оцінки себе самого. Формула: закінчивши роботу, учень сам виставляє собі оцінку. За ту ж роботу виставляє оцінку вчитель, оцінка в цілому записується через дріб, де чисельник – оцінка вчителя, а знаменник – оцінка учня. Через деякий час виявляється, що критерії оцінювання учня і вчителя все більше співпадають.
Цей прийом застосовують не завжди. Його можна з успіхом використовувати для доповідей, фактологічних диктантів, тренувальних контрольних робіт. Оцінки виставляють в зошити та щоденники.

4. Кредит довіри.
У деяких випадках учитель виставляє оцінку «в кредит». Це, як правило, наприкінці семестру чи чверті. Наприклад, учитель каже: «По оцінках ти на 10 не дотягуєш. Проте в мене склалося враження, що ти можеш і хочеш більшого. Це так? Ризикну поставити тобі вищу оцінку, а в наступному семестрі стане зрозуміло, наскільки це правильно».
Такий прийом стимулює учня приділяти більше уваги предметові, більше працювати над собою.

5. «Своя валюта».
Формула: на уроках вводиться своя «грошова» одиниця.
Кожен з педагогів зустрічався з проблемою оцінювання коротких відповідей, доповнень, вдалих реплік та питань, коли оцінку начебто виставляти нема за що, а успіх підтримати необхідно. Цей прийом найкраще застосовувати в молодших класах. Так, дітям за доповнення чи вдалу відповідь з місця дають червоний кружечок. Зібрані 5 кружечків обмінюють на оцінку.
У старших класах замість кружечків використовують умовні назви: джоулі, таланти, бонуси. За них можна отримати «викуп» – не писати бліц-контрольну, фактологічний диктант.
Цей прийом вводиться на певний час, коли необхідно розбурхати пасивний клас. Коли вже сформована звичка активно працювати, вчитель відходить від цього прийому.

6. Записи в щоденнику: кращий учень уроку; ледар уроку.
Буває, що «спрацьовують» нестандартні записи в щоденнику. Так, на початку уроку вчитель повідомляє: у класі діє експертна група, яка наприкінці уроку скаже, кого нагородити титулом «кращий учень уроку» і «кращий ледар уроку». Можна під час уроку використати «свою валюту»: жовті кружечки за ледарство, червоні кружечки за працьовитість. Титул отримують ті, хто набрав найбільше кружечків.
Учителеві необхідно спланувати роботу так, щоб після кожного усного чи письмового завдання можна було чітко визначити, кого нагородити кружечками.