Керування класом

1. Вихід за межі програми, підручника.
Учитель повинен виявляти широту своїх зацікавлень перед учнями, він не може замикатись тільки в рамках свого предмета, програми. Діти поважають педагогів, які уміють розсувати рамки навчального матеріалу, актуалізують його, насичуючи останніми подіями економіки, політики, з життя школи, класу. Професіонал-педагог уміло вправляє в канву свого уроку сюжет з популярного фільму, мультфільму, обігрує модні твори літератури, музики тощо. Учитель повинен демонструвати учням обізнаність у молодіжній субкультурі, в проблемах молоді. За це учні дарують вчителю захоплення і вдячність.

2. Демонстрація професійного рівня.
Учителя, який справляється завжди блискуче з усіма завданнями зі свого предмета, поважають і колеги, і учні. А.Гін пропонує вчителеві іноді виконувати разом з учнями запропоноване класові завдання, а потім продемонструвати його результат. Наприклад, при написанні твору-мініатюри вчитель спочатку заслуховує кращі твори, а потім каже: «Я теж писав разом з вами твір. Послухайте». Учні повинні оцінити цей твір, порівняти його з кращими в класі, нарешті визначити, у чому секрет довершеності тексту вчителя. Або ж учитель наперед каже, що він писатиме завдання разом з усіма, і пропонує учням позмагатись із ним.

3. Зміна позиції вчителя.
Учитель міняється місцем з учнем. Цей прийом при викладі матеріалу, якщо учень, який готується подавати матеріал замість учителя, не розголошує домовленості з учителем, може спрацювати через несподіваність. Проте якщо вчитель при всіх визначає у класі, хто наступного разу подасть замість нього матеріал, це теж зацікавить учнів. При викладі нового матеріалу учнем учитель сідає на його місце, він тепер – учень, тому може спокійно задавати запитання, учень-учитель може викликати його до дошки тощо. Необхідно обов’язково після закінчення прийому обговорити, яким був учень в ролі вчителя: запитати учня-вчителя, чи сподобалось йому вести урок, чи виникали в нього труднощі; запитати клас, чи сподобався їм їх колега в ролі вчителя, чому; дати поради на майбутнє – чого слід уникати, а чого, навпаки, прагнути.

4. Введення ролі.
Для більш результативного проведення уроку вчитель назначає помічника: лексикографа (допомагає пояснити незрозуміле слово, використовуючи при цьому словник на парті); бібліотекарів (роздають перед уроком чи під час виконання вправи необхідний матеріал). Методика викладання предметів зафіксувала ролі Фоми Невіруючого (після формулювання правил він блискавично підіймає руку і каже: «Я не вірю! Доведіть!»), Підсумка (той, хто слідкує за ходом уроку і готується зробити підсумок певного етапу, всього заняття; він визначає, яка думка була головною, що було найбільш важливим), «Спонсорів Знань» (учні-відмінники, до яких звертається учень, який пропустив попередні заняття через хворобу і тепер відчуває труднощі з виконанням завдань), Чомусиків (готують серію питань для фронтального опитування, самі здійснюють це опитування), Штурманів (група учнів, завдання яких – розробити програму повторення якої-небудь давно вивченої теми).
Усі ролі можна поділити на дидактичні та організаційні. Так, Адвокат – організаційна довготривала роль: учень збирає в письмовій формі скарги на домашні завдання (складні вправи, занадто громіздкі, нецікаві тощо) і доповідає вчителеві, захищаючи при цьому інтереси учнів.
Отже, формулою цього прийому є: максимальне використання вчителем ситуацій, у яких учні йому можуть допомогти.
Чи виставляються за допомогу оцінки? Насамперед необхідно подякувати помічникам. А далі – діяти диференційовано: за примітивні завдання оцінку не виставляти, за завдання, пов’язані з творчістю (наприклад, пошук, складання і розв’язування кросвордів), оцінку виставляють.
Роль Психолога вводиться, коли в класі є проблеми з психологічним кліматом. Психолог у кінці уроку аналізує атмосферу стосунків, дає поради на майбутнє. Іноді Психолог втручається в хід уроку: «Ви обіцяли опитати Олю і забули...»
Охоронець Часу слідкує за тим, щоб відповіді не затягувались, не затягувалось виконання вправи, пояснення матеріалу тощо. Він нагадує про кількість хвилин до кінця уроку.
Зв’язківець бере слово наприкінці або на початку уроку: його роль – визначити зв’язок сьогоднішньої теми з попередніми.
Іноді вчитель майстерно моделює ситуацію, в якій потребує допомоги учня. Часто при цьому учень діє в ролі помічника. Помічник, обраний учителем, укріплює свій статус в колективі. Так, А.Гін описує, як учитель з Рязані Сергій Єфремов, наприклад, кидав репліку: «Ой, як мені потрібен загострений олівець!» – і десятки рук з класу йому пропонували олівці. Проте він брав олівець з рук учня з низьким статусом, цим самим здійснюючи психологічну підтримку цього учня.

5. Учитель радиться з класом.
Формула цього прийому: з будь-яких складних питань і проблем учитель радиться з дітьми. Цим забезпечується демократичний стиль у спілкуванні, підтримується довіра, повага до дитини як особистості. Учитель ніби переконує дітей, що їх думка для нього дуже важлива, і це справді так.
Цей прийом дозволяє дітям «дорослішати», навчає їх самостійному оцінюванню, прийняттю правильних рішень, ініціативності. Проте необхідно мудро вести перед, не доводити справу до своєрідного плебісциду, бо це може поставити вчителя в дуже складне становище, коли клас, колектив «поведе».
На початку обговорення проблеми необхідно зауважити, що ви вимагаєте абсолютної чесності, інакше обговорення не матиме сенсу. І необхідно попередити, що останнє слово за будь-яких умов буде за вами. Перед прийняттям остаточного рішення важливо не забути подякувати дітям, похвалити окремих за мудрі судження.

6. Рецензування відповідей учнями.
Коли один учень відповідає, його слухають усі, згодом хтось із них робить рецензію відповіді. Інші уважно слухають рецензента, доповнюють його виступ. Для цього учні заздалегідь ознайомлюються з вимогами до рецензії: як правило, такі вимоги висять на постійному стенді в кабінеті чи у вигляді таблиці вивішуються вчителем під час уроку. Згодом, коли рецензування відповідей ввійде у звичне русло, вимоги до рецензії будуть уже у кожного в пам’яті. Можна на початку навчального року попросити учнів переписати в кінець зошита ці вимоги тощо.

Прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках мов

 Вчитель повинен бути творцем-модельєром кожного етапу спілкування дитини з предметом. Загальновідомий факт: через особистість вчителя дитина або ж любить предмет, або ж залишається байдужою до нього.

Відмінність між аутсайдером і відмінником у класі часто полягає в тому, що вчитель свого часу підмітив останнього, похвалив за виконану роботу, переможець захотів ще раз і ще раз пережити це солодке відчуття – перемогу, саме воно спонукало дитину до більшої старанності. В аутсайдера ж такого досвіду позитивних переживань при навчанні не було. Тому важливо заохотити до навчання всіх учнів у класі. Педагогічна майстерність вимагає від вчителя диференційованого підходу в спілкуванні з учнем, розуміння індивідуальності кожного вихованця.
Проте сьогодні, як і в усі часи, актуальною є проблема зацікавлення учня. Саме цікавість, інтерес є невід’ємною складовою розвиваючого навчання, а часто й високої успішності учня. Не кожен вчитель готовий до нових вимог, які висуваються до його професії сьогоденням. Для цього вчителю необхідно перш за все оволодіти прийомами педагогічної техніки, мати неабиякий творчий потенціал і конструювати свої, індивідуальні, прийоми. Якщо вчитель – творча особистість, яка любить свою професію і любить дитину, визнає і шанує в ній особистість, то завдання такого рівня для нього є посильним.
Пропоную деякі нестандартних прийомів педагогічної техніки, які можна успішно застосовувати на уроках рідної мови з метою активізації пізнавальної діяльності учнів.

• Формулювання привабливої мети.

Навчання – нелегкий труд. Якщо б дитині на початку вивчення мови вчитель повідомив, скільки тисяч вправ їй доведеться виконати за роки навчання в школі, скільки правил опанувати, скільки написати творів, контрольних, самостійних робіт, вивчити від букви до букви тисячі сторінок підручників, дитина б, мабуть, просто злякалась. Значно легше виконувати складні завдання, думаючи про радісні перспективи, про «світло в кінці тунелю». Адже це один із психологічних законів опанування людиною світу.
Педагог А.Гін наводить такий приклад вирішення педагогічного завдання через привабливу мету: дитина, яка грається, не хоче йти купатись, проте вона піде купатись з радістю, якщо мама їй запропонує привабливу мету: піти скупати качечку чи дозволити рибці, кораблику поплавати.
Отже, одне з правил педагога: намагатись ввести дидактичне завдання у коло інтересів того, хто навчається. Для цього необхідно добре знати бажання, потреби вікової категорії учнів у цілому і кожного окремо. Формула прийому «Приваблива мета»: перед учнем постає проста, зрозуміла і приваблива мета, при досягненні якої він виконує і ту навчальну дію, яку планує педагог.

• Відтягнута відгадка.

Це яскравий елемент проблемного навчання. На початку уроку вчитель пропонує учням загадку і каже, що відповідь на неї буде обов’язково віднайдена уважними учнями на уроці. Іноді вчитель закінчує заняття цікавою загадкою, кажучи, що наступний урок розпочнеться з її відгадки.
Такий прийом інтригує дітей, викликає в них цікавість, закріплює увагу, активізує пізнавальні можливості. Якщо вчитель застосовує його постійно, виникає сталий інтерес учнів до предмета.

• Прийом «Здивуйся!»

Формула цього прийому наступна: учитель віднаходить несподіваний ракурс сприймання відомих речей. Його кут зору такий, що навіть повсякденне стає дивовижним. Цей прийом стимулює роботу мозку. Адже все незвичне викликає необхідність аналізу, щоб відповідно відреагувати на зміну адаптативних параметрів. Посилюються імпульси в корі головного мозку, у крові збільшується адреналін. Очі в дітей «засвічуються», учні не зводять погляду з учителя, усім тілом нібито тягнуться до нього. При цьому активізується увага, можуть мати місце усі ознаки стресу. Тому вчитель повинен пам’ятати: спочатку учні уважно сприймають почуте чи побачене, може спостерігатись миттєве оціпеніння (явище психологічного шоку), проте згодом обов’язково наступить фаза збудження, під час якої учні бурхливо обговорюватимуть почуте, задаватимуть безліч запитань, пропонуватимуть свої знання в заданому вчителем ракурсі.

• Фантастичний компонент.

Як правило, вчителі використовують сюжет казки, переносять дію на казкову планету, в казкову країну тощо. Іноді досить перенестись уявою в іншу часову площину – в минуле чи в майбутнє, на іншу територію. На уроках мови це може виглядати так: «Прислівник – молодший братик Іменника, Прикметника, Числівника та Займенника» (під час вивчення творення прислівників); «М’який знак вирушив у подорож» (узагальнення вивченого про вживання м’якого знака); «Про недоука-архітектора і його криві будинки» (помилки в побудові речень); «Подорож на повітряній кулі» (походження топонімів).
Проте, як би там не було, у формулі розглядуваного прийому задіюється і розвивається уява учнів. Урок мови перетворюється на захоплюючу виставу, казку, подорож.

• Спіймай помилку!

Формула цього прийому наступна: пояснюючи матеріал, вчитель навмисне робить помилку, а попереджені про це діти мають її знайти. У молодших класах вчитель сигналізує інтонацією, паузою, темпом мовлення, пониженням сили голосу про місце, де слід очікувати помилку. Відомо, що Віктор Іванович Тимохов, учитель початкових класів, який широко використовував цей прийом, вручав як нагороду за увагу найбільш уважному учневі приз – «Перехідний почесний капелюх Фоми Невіруючого».
Так, наприклад, вивчаючи будову слова, вчитель пояснив учням про те, що в мові широко використовується префікс «з/с». Диктуючи на дошку слова-приклади, вчитель пропонує: зробити, зірка, списати, зсув, сонце. Або ж при розборі частин мови вчитель каже: «Знавши – прислівник...»
Цей прийом дозволяє тримати в напрузі активізовану увагу учня, привчає дітей не сприймати все на віру, навчає їх тому, що помилки можуть підстерігати будь-де, викликає бажання мати тверді переконання і знання.
Ще один різновид цього прийому – учень отримує текст чиєїсь самостійної роботи з помилками (це можуть бути два варіанти виведеного комп’ютерного тексту для всього класу). Завдання: виправити самостійно помилки в тексті. Добре спрацьовує згодом колективна робота над текстом усього класу.
Необхідно пам’ятати, що прийом «Знайди помилку!» не має сенсу, якщо учень не може довести правильність, тобто помилка має стосуватись уже вивченого на той момент учнями.

• Практичність теорії.

Учні з великим бажанням засвоять будь-якої важкості теоретичний матеріал, якщо перед ними буде практичне завдання, яке можна виконати тільки із застосуванням теорії.
Так, наприклад, вивчаючи тему «Прикметник. Розряди за значенням», можна запропонувати учням наступне: «Цікаво, чи у документах вживають усі розряди прикметника за значенням? Дослідіть, будь ласка, це питання і подайте свої міркування у формі доповідної записки для курсів з діловодства».

• Прес-конференція.

Формула цього прийому: учитель навмисне розкриває тему неповно, пропонуючи учням поставити такі питання, які розкриють її повністю. При цьому критикувати дітей за поставлені не так питання не можна. Учні заздалегідь повинні довідатись, що питання бувають репродуктивними, такими, що поширюють знання або розвивають їх. Репродуктивні питання не є цікавими, адже відповідь на них – повторення уже відомого. Поширюючі питання дозволяють довідатись щось нове про об’єкт, який вивчається, але не претендують на значне ускладнення знання. Розвиваючі питання відкривають суть, вони містять у собі дослідницькі засади, узагальнюють усе відоме.
Коли питання зібрано докупи, необхідно їх посортувати на:
– запитання, на які можна відповісти одразу на уроці;
– запитання, на які можна знайти відповідь у додатковій літературі;
– запитання, на які відповіді ще, можливо, не знає ніхто.
Додатково можна провести конкурс на найцікавіше, найскладніше (проблемне), найважливіше, найоригінальніше питання. Можна також організувати роботу учнів парами – взаємоопитування за дібраними питаннями. Можна використати деякі питання як теми майбутніх доповідей учнів.
Щоб прес-конференція відбулася на належному рівні, необхідно врахувати, щоб її зміст був цікавим, яскравим для дітей. З цією метою прес-конференцію можна провести від імені відомої особи – артиста, письменника, політика, бізнесмена, імена яких оголошуються на початку (вони уявно відповідають на поставлені до них за темою уроку запитання).
Наприклад, під час вивчення теми «Числівник» на запитання учнів «відповідають»: голова Українського національного банку, Прем’єр-міністр України, представник управління статистики, бабуся-пенсіонерка, студент, працівник сфери побуту. У класі лунали незвичні запитання, зокрема: «Скільки грошей зазвичай ви маєте з собою?», «Що найдорожче і за скільки ви придбали протягом року?».
Можна інтегрувати цю ж тему в історію України, наприклад, у період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

• Питання до тексту.

Перед самостійним вивченням теоретичного матеріалу (робота з підручником) учням ставиться завдання: скласти до тексту список питань, за якими можна опитувати учнів на уроці. При цьому варто назвати кількість питань (3–7), це спонукатиме учнів до лаконічності.

Інтерактивні методи навчання на уроках української мови

На сьогоднішній день інтерактивні методи навчання на уроках української мови – це вже не просто цікаво. Сьогодні для вчителя оволодіння інтерактивними методами навчання та застосування їх у щоденній практичній діяльності на уроках української мови – це професійна необхідність.
Використання і застосування інтерактивних методів навчання на уроках української мови (та на інших уроках) – необхідність, якщо ми хочемо бути співучасниками переходу України від пост-комуністичного та пост-радянського до європейського, конкурентно-спроможного та громадянського способу мислення та дії.

 Українська мова, як засіб спілкування, чудово надається для використання в класах та на уроках, де проводиться інноваційне навчання.

Як підготуватися до проведення інтерактивних методів навчання на уроках української мови?

Перехід до інтерактивних методів навчання вимагає перегляду категоричного підходу до того, як виглядає навчальне середовище й навчальний процес. Традиційний стиль навчання, де вчитель стоїть перед класом і проводить урок, більше неприйнятний.
Організація фізичного та навчального середовища мусить змінитися, бо на уроках української мови, на яких використовуються інтерактивні методи навчання, учень відіграє активну роль у навчальному процесі, а вчитель служить радником і співучасником.
Клас, в якому проводяться уроки української мови з інтерактивними методами навчання, не виглядає, як традиційний клас. Пішли в минуле ті дні, коли клас був організований в акуратні ряди парт, за якими сиділи учні, які дивилися один одному в потилиці.

У класі, де учні навчаються за інтерактивними методами, столи замінюють парти, що дозволяє учням працювати групами. (При відсутності столів парти можуть бути зсунені.) Під час уроку вчитель ходить по класу, прислухається до розмов, спостерігає за діяльністю, коментує,… допомагаючи учням.

 Замість того, щоб вести цілий урок, Тобі потрібно провести міні-урок («вступне слово» використовуючи фронтальну форму роботи), де Ти витратиш лише декілька хвилин на початку уроку, щоб промоделювати стратегію, поняття (уявлення), або задачу (проблему). Потім Ти пропонуєш учням завдання на вибір, які підсилять уявлення та допоможуть самостійно розвинути, дослідити та узагальнити проблему. В кінці уроку Ти надаш учням можливість зробити висновки та запланувати подальший хід навчання.

Чи інтерактивні методи навчання на уроках української мови сприяють особистісно-орієнтованому навчанню?

Успішний перехід від традиційного класу, коли учитель вчить, а учні навчаються, до особистісно-орієнтованого середовища – це інноваційне навчання, яке відбувається поетапно. На кожному етапі міняється роль вчителя й роль учня.

 

На першому етапі вчитель робить перші спроби перейти на особистісно-орієнтоване навчання, заохочуючи учня висловлювати власну думку й надаючи можливості для вибору. Щоб зробити це, учитель допомагає дітям і учням особисто визначити цілі навчання на основі особистих здібностей. Цю інформацію учитель використовує, щоб перебудувати уроки, систему оцінювання та навчального середовища.
На другому етапі учитель і учень (учні) працюють разом, щоб спільно запланувати хід уроку та навчальну діяльність, систему оцінювання та фізичне середовище. Це етап, коли відповідальність підібрати відповідні прийоми, методи та технології, які відповідають особистим здібностям навчатися, поступово переходять від учителя до учня.
На третьому етапі, учні самостійно керують особистим навчальним процесом. Навчальне середовище не обмежується шкільними приміщеннями, а розширюється і включає дім, громаду та позашкільні установи та заняття. Учні несуть відповідальність за планування особистої діяльності, а роль учителя полягає в тому, щоб співпрацювати з учнями.

 Для підтримки особливих потреб всіх дітей та всіх учнів навчальне середовище мусить бути гнучким. Для цього необхідно запустити процес перетворення навчального середовища та зміни ролей учнів та учителів. Цей процес не відбудеться відразу й не принесе негайних результатів.
Інтерактивні методи навчання і їх використання на уроках української мови зокрема – це перехід до першого етапу особистісно-орієнтованого навчання.

Чи всі учні можуть навчатися за інтерактивними методими навчання?

Посилення прав та розширення можливостей учнів вчитися, використовуючи різноманітні прийоми, технології, форми та засоби навчання, сприяє розвитку особистості, яка готова співжити та співпрацювати з іншими.

Кожен з нас володіє різноманітними здібностями. Часто декотрі з цих здібностей розвинені краще ніж інші. Згідно наукових дослідень та теоретичних пропозицій Howard Gardner (Говард Ґарднер), здібності бувають: логічно-математичні, словесно-мовні, музико-ритмічні, візуально-просторові, тілесно-кінестетичні, екзистенційні, між-особистісні, внутрішньо-особистісні. В повсякденному учительському житті ми стикаємося з учнями, в яких декотрі здібності розвинуті краще ніж у нас.
Як учителі, ми часто відчуваємо, що це наша робота – посилювати вміння учнів у тих галузях, в яких у них відсутні, або слабкі здібності. Тому, як вчителі української мови, ми старанно концентруємо свої зусилля на розвитку мовних вмінь в учнів з високо розвинутими логіко-математичними, чи візуальними здібностями.
Система інтерактивних методів навчання надає нам можливість це змінити. Замість того, щоб змушувати наших учнів використовувати слабкі здібності для розвитку мовних та мовленнєвих навиків, ми дозволяємо й заохочуємо їх це робити, застосовуючи сильні здібності. Інтегруючи різні предмети в одне ціле, ми змінюємо навчальне середовище та свою роль в освіті наших дітей і учнів.

 Правдою є, що у 21 столітті завданням освіти є – розвивати широкий спектр здібностей. Передовий науковий досвід вказує нам, що використовуючи наші сильні здібності, ми взмозі розвинути слабші. В цьому нам, учителям української мови, допоможуть інтерактивні методи навчання.

Державний стандарт України і світова практика

Сучасна світова практика навчання рідної мови виокремлює читання, письмо, усне спілкування (що включає аудіювання та говоріння) та візуальну комунікацію.
Державний стандарт України натомість виділяє наступні види мовленєвої діяльності:

• аудіювання (пасивна здатність «уважно слухати і розуміти…», сприймати текст на слух», «запам'ятовувати»)
• говоріння (репродуктивна здатність «переказувати»)
• читання (байдужа здатність «правильно… читати тексти», «читати вголос та мовчки за визначеними програмою нормативами»)
• письмо (сторонна здатність «будувати письмові перекази і твори», «письмово переказувати»).
  
  Якщо ми почнемо зосереджувати увагу не на завданнях в підручниках та на виконанні програми, а почнемо давати дітям та учням можливість на уроці розмовляти, читати вголос, брати участь у мовних грах, ми формуватимемо «стратегічно важливі для мовного компонента комунікативні компетенції» (Державний стандарт базової середньої школи, 2011) й в той самий час забезпечимо «гармонійний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності» (Державний стандарт початкової школи, 2011).